Розповідь переможців акції НАЙКРАЩИЙ ВІДПОЧИНОК НА ЗЕМЛІ про подорож до екзотичного Гоа від туроператора JoinUp!
Всього одна ніч, щоб ще переспати з думками про те, що з нами було в Австрії, і один день, щоб підготуватися до наступної подорожі. Хоча особливого і не готувалися, так як речі зібрали ще вдома на три поїздки вперед – отак і возимо з собою і “зиму, і літо, і осінь”.
До Луцька ми навіть не попали, заночували в друзів у Києві. Переліт був довгий, потрапили на місце призначення вже пізно вночі і коли зайшли в номер і побачили широке застелене ліжко, зрозуміли, що тепер можна і здатися – цю ніч і майже весь наступний день присвятили сну. А потім уже з новими силами почали знайомитись з Гоа і освоюватись. Тут все було незвичним і навіть трохи дивним спочатку. Зовсім інший світ, життя тут проходить за іншим сценарієм, ніж у нас.
Гоа – це найменший і найбагатший штат у всій Індії. Колись цей штат був колонією Португалії. Португальські колоністи, на відміну від англійців, кому належала решта Індії, були ревними католиками і окрім того, що навернули місцевих у християнство, вони привнесли багато змін у побут, культуру і архітектуру. Містечко під назвою Старий Гоа у центрі штату — це яскравий приклад трудів португальців. Тут знаходиться біля десятка католицьких храмових комплексів з величезними парками, розбитими навколо них, деякі з них діють до сьогоднішнього дня, тому центральна частина містечка більше схожа на Європу ніж на Індію. Нам там дуже сподобалося. Будете відпочивати на Гоа, не знехтуйте Старим Гоа!
А ще можна було податися на райські пляжі південного Гоа, чи у форти Чапора і Аугада, на денний «базар» в Анжуну чи нічний в Арпору, ну і на Арамболь. З того всього списку ми вибрали Арамболь і Анжуну. На Анжуну ходили пішки вздовж узбережжя. Дорога довга, а тому, щоб вона не була дуже виснажливою ми зупинялися і купалися мало не на кожному пляжі. Було цікаво пройтися отак от кілька кілометрів і побачити, як змінюється картинка навколо. Там за пляжем Бага починалися гори і відкривалися чудові пейзажі звисока.
Ринок знайшли без проблем, він одразу над морем. Чесно кажучи, нас він розчарував. У денну спеку соватися нескінченними рядами і торгуватися за кожну річ, так як її ціна одразу завищена у три-чотири рази, було дуже виснажливо. А тому через годину другу ми просто звідти втекли назад до синього моря, так нічого толком і не купивши.
Арамболь. Побували ми і там. Відразу відчувається, що це столиця хіпі. Проте ми романтики, а не хіпі )) просто кожному своє. Пляжі там такі ж, як і у нас на Калангуті, ще є тут прісноводне озеро, а від нього по вузенькій стежці можна пройти до «баньяна бітлів». Сидять там якісь дивні чуваки, курять «трубку миру» і розказують, як добре без цивілізації. Кажуть, там цікаво ввечері, коли на заході сонця там влаштовують всілякі шоу і концерти, але ми, на жаль, їх не побачили, оскільки хотіли повернутися додому завидна.
Однією з найцікавіших наших пригод на Гоа стала поїздка до слонів. Свєта мріяла побачити цих дивовижних велетенських створінь вже дуже давно, а так як на Шрі-Ланці нам не вдалося з’їздити у «Слоновий рай» (це такий собі заповідник, де їх оберігають, люблять і піклуються про них, створюючи усі умови для їх проживання у природному середовищі, то тут у нас був останній шанс, який ми не мали права упустити і не упустили! У подорож ми зібралися своїм ходом, хоча вам всім повторювати цей трюк не рекомендуємо, це все ж Індія, а не Австрія))) Для початку ми, як завжди, розвідали маршрут у місцевих жителів, почитали відгуки у інтернеті, куди краще їхати і таке інше. Як виявилося, ті слоники живуть на плантації спецій, то ж одним пострілом можна було вбити двох зайців.
Встали рано-вранці і поїхали: зупинка, автобус, кілька пересадок, дві години в дорозі — і ми вже не в Калангуті, а в Понді, а там ще хвилин десять на тук-туці — і ми на довгоочікуваній плантації спецій. Слони — було їх аж три штуки: сім’я – мама, тато і доця (вік якої вже давно перевалив за тридцять) і такі замучені трохи: туди піди, того покупай, там не стань, того покатай … і таке інше… Але вони такі хороші і милі, незважаючи на свої габарити.
Ми мали можливість підійти до них поближче, погладити і погодувати. Скормили всі банани, що брали собі на обід, пофоткалися і рушили назад. Ціллю нашої поїздки, звичайно, були слони, але й екскурсія по плантації спецій нас приємно вразила. Цікаво було побачити, як ростуть ананаси, дозріває кава, цвіте кардамон; дізнатися, що чорний перець — це ліана, а бананова пальма — то найвища на планеті трава; побачити самогонний апарат розмірами з невеликий басейн, де переганяють брагу з квітів кеш’ю на якийсь місцевий сорокаградусний самогон, скуштувати місцеву кухню і таке інше.
Ми жили в готелі Bom Mudhas зовсім близько до пляжу, море видно з балкону нашої кімнати, тому багато часу проводили на пляжі. Вздовж всього побережжя тут розташовані пляжні кафешки – місцеві називають їх “шеками”, кожен має свій дизайн і як тільки можна старається привабити відпочиваючих до себе. Шезлонги і зонтики тут безкоштовні, правда, бажано у кафе хоч щось замовити – ціни дуже доступні і навіть дешеві. А так як калорій від поживного сніданку в готелі нам якраз вистачало, щоб дійти до пляжу, то ми обрали для себе кафе «Дельмар», де управляє шведка, що вийшла заміж за місцевого індуса. Тут була смачна кухня, все чисто і місця займали вже зранку. А ще офіціантом тут працює приємний хлопчина з Непалу, він всіх старається розвеселити і обіймає на прощання.
Якогось вечора ми зустрічали захід сонця тут в цьому «шеку» і показували ролики з проекту туристам із Запоріжжя, з якими познайомились на пляжі, то Султан, так звали того хлопця, був вражений, і хоч напевно не зрозумів до кінця про що мова, але щиро зрадів побаченому. Захід сонця тут – це дійсно видовище, так гарно спостерігати, як всі тільки встигають сфотографувати його, як раз – і воно сховалось в море. Доводилось нам тут зустрічати і схід сонця із-за пальм, коли ми приходили рано на пляж, щоб побачити дельфінів, і одного ранку нам таки пощастило! Як тільки сонце сходить — все навколо пожвавлюється, шезлонги і кафешки наповнюються відпочиваючими і пляжне життя розпочинає новий день.
Ми жили далі від центрального входу на пляж Калангут, але кілька разів ходили туди на ринок за фруктами. Навіть якось наважились купити свіжі кальмари на рибному ринку, а потім домовились, щоб нам їх приготували в ресторанчику, вийшло смачно. Дорога, якою ми поверталися, була перевіркою на стійкість. Це одна єдина вулиця, по якій і транспорт рухається, і сотні скутерів, ну і звичайно ж пішоходи — і це при тому, що ні тротуарів, ні правил, ні дорожніх знаків немає. Ми навіть жартували, що замість страховки на катання на лижах краще було себе застрахувати на прогулянки індійськими вулицями.
Багато нових фруктів тут спробували, назв всіх навіть не згадаємо, бо вони не менш екзотичні, ніж самі фрукти. А ще пили свіжовижатий сік з цукрової тростини – дуже смачний, сік з ананаса і місцевий молочний коктейль «лассі». Тут на кожному кроці щось намагаються тобі продати, або принаймні «посмотреть мой маленький базар». Для любителів поторгуватись – то саме те місце.
Дякуємо туроператору JoinUP! за те, що подарував нам можливість на власні очі побачити і відчути атмосферу цього далекого і невідомого для нас куточку світу, де все по-інакшому і ми називаємо це екзотикою.
І ще одне – пожежники ))) Як не дивно, але радісно було побачити з вікна автобуса пожежну станцію.
